Мозаїчне панно «Птаха» Горської та Зарецького визнано пам'яткою

Офіційне визнання унікального твору мистецтва

Один із найбільш значущих творів українського монументального мистецтва отримав надзвичайно важливий статус. Мозаїчне панно «Птаха» авторства видатних художників Алли Горської та Віктора Зарецького офіційно внесено до держреєстру нерухомих пам'яток національного значення на засіданні Кабінету міністрів. Цей статус гарантує його збереження та охорону державою й утверджує визнання внеску митців у скарбницю вітчизняної культури.

Де розташоване панно та його особливості

Твір, створений у 1970 році, прикрашає фасад сільської їдальні у селі Гельмязів Черкаської області. Будівля, названа на честь річки Супій, що протікає поруч, стала своєрідним полотном для останнього спільного проекту подружньої пари видатних монументалістів. На відміну від багатьох інших мозаїк тієї епохи, це панно було створено без офіційного замовлення та всіх супутніх формальностей, які затримували мистецькі процеси в той час.

За словами їхнього сина Олеся Зарецького, художники свідомо вибрали місцевий проект саме тому, що він не потребував погодження на художніх радах чи отримання дозволів партійних органів. Робота оцінювалася скромно й виконувалась передусім за можливістю мати матеріали й виконувати своєрідну моральну місію — створювати красу в малих селищах.

Драматична історія останнього твору

Панно «Птаха» набув ще глибшого культурно-історичного значення через трагічні обставини, які послідували. У листопаді того ж року, коли мозаїка була завершена, 41-річна Алла Горська загинула, вбита у квартирі свекра у місті Василькові. Цей жахливий факт перетворив панно у своєрідну пам'ять про життя й творчість видатної художниці, останню сторінку її плідної кар'єри у сфері монументального мистецтва.

Зарецький продовжив творчу діяльність, але більше не створював монументальних робіт такого масштабу й значення. Отже, дане панно залишається символом завершення видатного періоду в його творчості та невід'ємної частини спільної мистецької спадщини подружжя.

Збереження культурної спадщини

Визнання панно пам'яткою національного значення відбулось у результаті довготривалої роботи з документування й дослідження. У липні 2025 року Черкаська обласна адміністрація внесла мозаїку до реєстру об'єктів культурної спадщини регіону як об'єкт, щойно виявлений у контексті більш комплексного дослідження спадщини художників.

Художники взялись оформлювати їдальню у селі Гельмязів, що не вимагало погодження на художніх радах й дозволів партійних органів. Платили мало, робота була за харчі, але вона значила для них набагато більше.

Унікальність у контексті творчої спадщини

На території, контрольованій Україною, лишилось дуже мало мозаїк Алли Горської — обидві найбільш значущі твори розташовані на українській землі. Крім панно «Птаха» у Гельмязеві, іншим збереженим шедевром є мозаїка «Вітер» у Києві. Більшість творів художниці, як і багатьом видатним українським деячам культури, були знищені, втрачені або залишились у межах інших територій унаслідок історичних обставин.

Ця рідкість робить збереження панно «Птаха» питанням надзвичайної важливості не лише для Черкаської області, але й для всієї України. Її вибір у якості об'єкта для фінального спільного проекту Горської й Зарецького демонструє їхню прихильність до справжнього мистецтва й готовність працювати в умовах, що обмежували творчу свободу.

Значення для монументального мистецтва

Період, коли були створені мозаїки Горської та Зарецького, відзначався бурхливим розвитком монументального мистецтва в Україні. Художники цієї генерації намагались розвивати новітні техніки й підходи, поєднуючи традиційні мотиви з модерним виразом. Панно «Птаха» являє собою яскравий приклад такого синтезу.

• Інноваційна техніка мозаїки — поєднання кольорових скляних елементів створює динамічне зображення
• Сюжетна стійкість — образ птаха як символу свободи й духу здається актуальним та вічним
• Адаптація до архітектури — композиція ідеально інтегрована у простий фасад сільської будівлі
• Доступність мистецтва — твір розташований у селищному культурному просторі, а не у музеї

Процес офіційного визнання й документування

Включення панно до держреєстру пам'яток національного значення — результат скоординованої роботи численних установ та фахівців. Дослідники, музейні працівники й культурні діячі провели аналіз історичної цінності твору, його автентичності й стану збереження. Офіційне визнання гарантує:

1. Державний моніторинг стану мозаїки й її конструкцій
2. Фінансування необхідних робіт з консервації та реставрації
3. Юридичний захист від знищення чи несанкціонованих змін
4. Включення у туристичні й культурні маршрути регіону
5. Можливість доступу науковців для подальших досліджень

Перспективи збереження та популяризації

Сьогодні перед Черкаською областю й Україною стоїть завдання не лише зберегти панно у його нинішньому стані, але й популяризувати цей унікальний твір мистецтва. Мозаїка може стати центром культурного туризму й просвітницьких програм, присвячених життю та творчеству видатних художників XX століття.

Визнання пам'яткою національного значення — це перший крок у напрямку комплексного збереження спадщини монументального мистецтва України. Проекти документування, реставрації й дослідження можуть сприяти розумінню цінності таких творів і залученню уваги до інших найменш знаних шедеврів вітчизняної культури.

Збереження культурної спадщини — це не лише традиція, це й самопізнання нації через твори, що творили видатні представники її народу.

Висновки та значення для української культури

Офіційне визнання панно «Птаха» пам'яткою національного значення — це надзвичайно важлива подія в контексті збереження спадщини монументального мистецтва в Україні. Твір Алли Горської та Віктора Зарецького символізує нескорену творчу волю художників, їхнє прагнення створювати красу навіть в обмежених умовах й без офіційної підтримки.

Статус пам'ятки гарантує, що це панно збережеться для майбутніх поколінь як свідоцтво видатного таланту його авторів і важливої сторінки в історії українського мистецтва XX століття. Молодь зможе дізнатись про творчість цих художників не лише з книг, але й стоячи перед живим, матеріальним доказом їхнього генія — мозаїкою на стіні сільської їдальні.