Обов'язкові велошоломи: чому громадськість критикує законопроєкт №3023

Чому велоактивісти критикують новий законопроєкт

На протязі багатьох років велосипед залишається одним з найпопулярніших способів пересування у великих і малих громадах України. Однак в 2026 році громадськість стикається з новою проблемою: законопроєкт №3023, який розглядається у парламенті з 2020 року, містить положення, які можуть суттєво обмежити його використання. Велоактивісти й громадські організації вважають, що запропоновані норми створюють штучні бар'єри замість розв'язання реальних проблем безпеки.

Обов'язковий шолом: рішення чи перешкода?

Найбільше суперечок викликає положення про обов'язкове носіння велошоломів для всіх користувачів. З одного боку, очевидно, що шолом захищає голову й зменшує ризик серйозних травм під час падіння чи аварії. Однак міжнародні дослідження й досвід різних країн показують іншу сторону монети.

«Зобов'язати всіх носити шоломи — це перекласти на людей відповідальність держави, міст і громад за безпечну інфраструктуру та безпечні швидкісні режими. У невеликих громадах люди на велосипедах щодня їздять до школи, на ринок, у магазин. Бабусю, поштарку чи вчителя така норма просто зробить де-юре «порушниками»», — говорить координаторка адвокаційної кампанії.

Міжнародний досвід: що сталось в інших країнах

Австралія й Нова Зеландія — однині з небагатьох держав, які впровадили обов'язкові шоломи для велосипедистів. Проте результати вразили навіть прихильників цієї вимоги:

• кількість людей, які користуються велосипедом, суттєво зменшилась
• велопрокат став менш популярним серед жителів
• лінь надягати додатковий екіпір утримує потенційних користувачів
• вимога виявилась особливо демотивуючою для короткочасних поїздок

Ця статистика навела активістів на думку, що закріплення обов'язкового шолому в законі може спровокувати подібні наслідки й в Україні.

Правило ближче до краю: безпека чи ризик?

Друга спірна вимога законопроєкту — їхати якомога ближче до правого краю дороги. На перший погляд, це звучить розумно: дайте місце автомобілям на основній частині проїжджої частини. Проте велоактивісти зазначають, що на практиці це може створити більше проблем, ніж розв'язати.

Надмірне притискання велосипеда до краю збільшує ризики:

1. конфліктів з припаркованими автомобілями й відкритими дверима
2. попадання в ями, перешкоди на узбіччі та обочині
3. зіткнень з транспортом, який обганяє без безпечної дистанції
4. отримання травм через погану якість дорожного покриття на краях

Виходить, що законодавча норма може непередбачено зменшити безпеку замість її поліпшення.

Застарілі вимоги щодо вантажів і пасажирів

Законопроєкт утримує обмеження щодо перевезення пасажирів і вантажів на велосипедах, які давно застаріли. Однак конструктивно існують спеціалізовані вантажні й пасажирські велосипеди, спеціально розроблені для безпечного перевезення кількох людей або товарів.

Ці машини вже широко використовуються у розвинутих країнах, де становлять частину сучасної логістики останної милі. Утримання старих обмежень у новому законі перешкоджає розвиткові цього сегмента й утримує людей від переходу на альтернативні види транспорту.

Заборона навушників: чи справедливо це?

Ще одна суперечлива норма — заборона використання навушників під час їзди. Велоактивісти справедливо зауважують, що цієї вимоги не пред'являють до інших учасників дорожного руху — водіїв автомобілів, мотоциклістів чи пасажирів. Чому велосипедисти мають бути винятком?

Крім того, багато людей використовують навушники для навігації, прийму звільнень дзвінків або прослуховування аудіокниг — це легітимне використання техніки, а не просто розвага.

Хто стоїть за критикою законопроєкту

Громадські організації, включаючи Українську веломережу, закликають парламент переглянути найпроблемніші положення закону. Вони вважають, що закон повинен містити необхідні рамкові норми безпеки, але не будувати законодавчі бар'єри для розвитку велосипеда як виду транспорту.

Головна ідея активістів: замість того, щоб скеровувати штрафи на простих громадян, державі слід інвестувати в якісну велоінфраструктуру, безпечні велодоріжки, освітлення й контроль швидкості автотранспорту в місцях проживання.

Що насправді потрібна велосипедистам

Замість множення обмежень, велоактивісти пропонують альтернативний підхід:

• Розвиток велоінфраструктури — спеціальні доріжки, розділені від автотранспорту
• Контроль швидкості — впровадження обмежень у жилих зонах
• Освітлення доріг — особливо у вечірні та нічні години
• Освіта й інформування — не карання, а просвітницькі програми
• Гнучкі норми — які враховують різні типи їзди й категорії користувачів

Перспектива: що буде дальше

Законопроєкт в 2026 році все ще перебуває у стадії розгляду. Громадськість активно висловлює свою позицію, і парламент має можливість врахувати критику перед другим читанням. Питання в тому, чи слухатиме держава голосу активістів і чи вибере шлях розвитку замість обмеження.

Бувають ситуації, коли добрі наміри законодавців призводять до непередбачених наслідків. Саме тому залучення громадськості на ранніх етапах законопроцесу настільки важливо.

Розвиток велокультури в Україні залежить не тільки від законів, але й від інвестицій у безпечну інфраструктуру, яка працює на користь всім користувачам доріг.

Висновок: закон як інструмент розвитку, а не обмеження

Українська веломережа й інші громадські організації мають правду у своїй критиці. Законопроєкт №3023 потребує суттєвої переробки, щоб стати сприятливим для розвитку велосипедного руху, а не штучною перешкодою. Безпека велосипедистів починається з якісної дорожної інфраструктури й культури поваги до всіх учасників руху, а не з карних норм, які штрафують звичайних людей за вибір більш екологічного й здорового способу пересування.

Якщо ви підтримуєте розвиток велокультури в Україні, звертайте увагу на пропозиції громадськості й висловлюйте свою позицію своїм депутатам. Саме громадянська позиція формує майбутнє дорожного законодавства.