Гігантський смітник біля столиці Індонезії

На відстані 40 кілометрів від Джакарти, у місті Бекасі, розташований один із найбільших смітників у світі — Бантар Гебанг. Уже більш як три десятиліття цей полігон приймає відходи зі столиці й стає домом для тисяч людей, чиє життя нерозривно пов'язане з гірськими кучугурами сміття. Це місце розповідає забудькову історію про те, як економічна нерівність та відсутність альтернатив змушують людей розраховувати на те, що інші викидають.

Величезна гора сміття піднімається приблизно на 50 метрів над землею й розтягується на території площею близько 100 гектарів. У вологому тропічному кліматі сильний запах гниття проникає всюди, чорні потоки фільтрату текуть з пагорбів, а рої комах кружляють у повітрі. Щоденно понад 1,4 тисячи вантажівок везуть з міста вісім тисяч тонн нового сміття, утворюючи довгі черги на в'їзді.

Хто живе на величезному смітнику?

У районі Бантар Гебанга мешкає приблизно 10 тисяч людей, які добувають собі пропітання збиранням та переробкою відходів. Вони шукають пластик, метал й інші матеріали, придатні до реалізації. Ця робота вельми небезпечна: навіть у цьому році лавина сміття, зумовлена інтенсивною зливою, похоронила живцем семирох робітників. Не дивлячись на ризики, люди продовжують займатися цією діяльністю через брак альтернатив.

Раста та його дружина Суакесі — представники другого покоління збирачів. Вони почали працювати на полігоні ще при його відкритті у 1989 році й продовжують це робити дотепер. Їх історія символізує те, як мікроскопічні заробітки залишаються єдиним джерелом доходу для цілих сімей.

29-річний Анді та його дружина 43-річна Віні родилися неподалік сміттєзвалища й почали збирати відходи з дитинства. Їхній щомісячний заробіток становить 100—200 тисяч рупій (близько 250—500 гривень), що вистачає лише на продукти й навчання дітей у школі. Вони носять за спиною великі кошики й користуються металевими ломиками для пошуку цінних предметів серед гір сміття, постійно юрбляться навколо екскаваторів та важких машин.

Рутина у смітті та мрії про краще майбутнє

Рустіні, котра працює на полігоні понад 30 років, зробила все можливе, щоб вивести своїх дітей зі світу сміття. Одна її дитина отримала роботу на Тайвані, інша готується переїхати до Японії. Вона була переконана, що її діти отримають освіту й уникнуть долі матері.

Карміді, який збирає сміття з десятилітнього віку, нині має родину й двох дітей. Він каже, що робота брудна, але дарує йому відносну самостійність — він сам обирає, коли й скільки працювати. Карміді віддає перевагу нічним змінам, коли прохолодніше, хоча це робить роботу ще небезпечнішою.

«Так ми можемо працювати, коли хочемо, сміття ж не припиняє надходити». Це крилатий вислів, що відображає реальність існування люда смітника: їхня невільна залежність від потоку відходів.

Уряд оголошує «війну зі сміттям»

У 2026 році президент Індонезії запустив національну стратегію щодо скорочення обсягів сміття. Мотивацією став навіть дипломатичний скандал, коли іноземні критики назвали острови країни брудними. Уряд видав наказ місцевим органам влади поступово закривати звалища, які практикують вільне скидання відходів.

Планується також розвиток системи попередньої сортування матеріалів — створення сортувальних пунктів для органічних й перероблюваних матеріалів. Починаючи з цього року, мешканці зобов'язані розділяти органічні відходи на джерелі.

График закриття Бантар Гебанга

Органи влади мають намір закрити смітник для загального скидання до кінця 2027 року. Тоді на об'єкт потраплятимуть лише «залишкові відходи» після видалення органіки й матеріалів для переробки. Ці остатки передбачається спалюватися на спеціалізованих заводах переробки. Уряд планує побудувати понад 30 таких об'єктів по всій країні.

Реальні перешкоди та вчорашні помилки

Однак експерти скептичні щодо здійснюваності цих амбітних планів. Активісти й науковці сумніваються, чи зуміє влада підготувати альтернативи вчасно. Будівництво заводів переробки вимагатиме мільярдів доларів, а належна практика сортування сміття залишається рідкістю в Індонезії.

Один наочний приклад — закриття смітника Сувунг на Балі у квітні 2026 року для скидання органічних відходів. Результат був катастрофічним: несортоване сміття накопичилося на вулицях, полях й річках. Місцеве населення почало спалювати відходи, що призвело до токсичного смогу, який накрив острів. Місцевій владі довелося частково скасувати своє рішення й дозволити скидання органіки кілька днів на тиждень.

Наслідки можливого закриття без плану

Нур Азіза, експертка з управління відходами з університету, наголошує на реальній небезпеці: якщо закрити Бантар Гебанг без забезпечення адекватних альтернатив, сміття почне накопичуватися на вулицях й у природних водоймах. Це не лише порушить життя 10 тисяч людей, що залежать від смітника, але й створить масштабну екологічну й громадськозздоровчу кризу.

Майбутнє людей смітника

Хоча уряд має добрі наміри щодо лікування проблеми сміття, непрозорим залишається питання про долю людей, які жили за рахунок полігону. Без альтернативних джерел доходу й програм соціальної підтримки, закриття смітника позбавить тисячі родин єдиного засобу до існування.

Історії Расти, Анді, Рустіні та Карміді— це не просто локальні приватні випадки, а відображення більшої проблеми розвитку, при якій бідні соціальні верстви залишаються залежними від інфраструктури, яку суспільство розглядає як проблему, потребуючу винесення за дверь.

Прагнення Індонезії розв'язати проблему масового сміття справедливе, але це мусить супроводжуватися реальними програмами відновлення для спільноти, яка роками забезпечувала переробку й сортування матеріалів без офіційного визнання й підтримки.

Закриття полігону без альтернатив — це не рішення, а переміщення проблеми в інше місце з потенціально гіршими наслідками для навколишнього середовища й здоров'я населення.

Що робити прямо зараз?

Якщо вас цікавить екологічна ситуація в Індонезії та долі вразливих груп населення, які залежать від переробки сміття, стежте за розвитком подій. Підтримуйте ініціативи, спрямовані на створення гідних умов праці й альтернативних виходів для людей смітників. Кожна держава має відповідальність перед своїм населенням, і справедливий розвиток мусить враховувати потреби навіть найбідніших верств суспільства.

Часті запитання

Скільки людей живе за рахунок Бантар Гебанга?

Приблизно 10 тисяч людей мешкають біля полігону й залежать від збирання й переробки відходів. Вони заробляють 100–200 тисяч рупій (250–500 гривень) щомісячно, що вистачає лише на найнеобхідніше.

Коли планують закрити смітник Бантар Гебанг?

Уряд планує закрити полігон для загального скидання до кінця 2027 року. Після цього на об'єкт потраплятимуть лише залишкові відходи після видалення органіки й матеріалів для переробки.

Яка висота й площа смітника?

Гора сміття піднімається приблизно на 50 метрів над землею й розтягується на території площею близько 100 гектарів у місті Бекасі, поблизу Джакарти.

Чому закриття смітника може бути проблемою?

Без альтернатив закриття Бантар Гебанга позбавить 10 тисяч людей єдиного джерела доходу. Приклад Балі показав, що поспіхом прийняті рішення призводять до накопичення сміття на вулицях й токсичного смогу.

Що таке національна «війна зі сміттям» в Індонезії?

У 2026 році уряд запустив стратегію скорочення обсягів сміття й впровадження системи сортування на джерелі. Планується побудувати понад 30 заводів переробки й спалювання залишкових відходів.

Як люди заробляють на смітнику?

Збирачі сміття шукають пластик, метал й інші матеріали, придатні до реалізації. Вони збирають відходи в кошики й продають матеріалів на переробку, заробляючи достатньо лише на базові потреби сім'ї.